про виставу

про виставу

У цій постановці хроніка Великої депресії сплетена з документального відео та суворих вуличних історій. Суміш чарівної живої музики, химерних казок, чорного гумору та сюрреалістичних сцен з елементами анімаційного кіно створює чудернацький театральний перформанс, стиль якого критики порівнюють з творчістю Девіда Лінча та Тіма Бартона.

Автор-постановник

С’юзан Андрейд

Кіно, анімація та дизайн

Пол Беррітт

Музика

Ліліан Хенлі

Костюми

Сара Манро,
Есме Епплтон

Виконавці

С’юзан Андрейд, Есме Епплтон, Ліліан Хенлі

Голос наглядача

Джеймс Едді

Продюсер

Джоанна Кроулі
повчальний
атракціон
Cергій Васильєв,
оглядач «Коммерсант-Україна»
читати далі

26 та 27 вересня на сцені Київського Молодого театру британська театральна компанія «1927» покаже виставу «Звірі та діти захопили вулиці» («The Animals and Children Took to the Streets»).

Свої сценічні витвори засновники лондонської театральної компанії «1927» — письменниця та актриса С’юзен Андрейд та режиссер-аніматор Пол Беррітт — називають «фільмовиставами», але, мабуть, їм краще б пасувало визначення «мультиспектаклі». І не лише тому, що майже вся декорація зроблена в них засобами анімації, та й багато героїв — мультиплікаційні персонажі. Автори вистави «Звірі та діти захопили вулиці», здається, принципово не збираються обмежувати себе нормами якогось одного жанру, легко переходячи з пантоміми на спів, а драматичний монолог завершуючи клоунадою. Втім, все ж таки треба визнати, що головний розпорядник цього дійства сидить за пультом за спинами глядачів: левову частку успіху трупи «1927», що постійно мандрує по світових фестивалях (лише цього літа актори встигли проїхатися із туром по Росії, а також виступити в Австрії, Ізраїлі, Ірландії, Італії та Новій Зеландії), забезпечує саме дотепна, надзвичайно виразна, місцями гранично гротескна, майже сюрреалістична, а часом — відверто лірична анімація. Сам Пол Баррітт, мабуть, не випадково називає серед своїх кумирів видатного російського мультиплікатора Юрія Норштейна, але, дивлячись на візуальне розкошество, що він його створює у «Звірах та дітях...», природно згадуєш й інших унікальних візіонерів — американця Тіма Бартона та чеха Яна Шванкмайєра.

Втім, на цій, сповненій численними культурними ремінісценціями виставі згадуєш й багато чого іншого — класичні англійські готичні історії та романи Чарльза Діккенса, лимерики Едварда Ліра і кероллівську «Алісу...», «Метрополіс» Фріца Ланга та живопис Егона Шиле та інших німецьких експресіоністів, експерименти ФЕКСу та російських футуристів, зокрема, Олександра Родченка, якого творці «1927» цитують особливо охоче, і, звичайно, Бертольда Брехта та Курта Вайля — зонги та коментарі акторів в британській виставі надзвичайно точні, доречні та експансивні.

Когось, можливо, цей «культурний ватаж» злякає, відбивши бажання піти на виставу — і дарма. Заспокойтеся і сміливо купуйте квиток. Ані про Макса Ліндера, ані про Фрідріха Мурнау, ані про Лева Кулішова, якщо, звісно, вам про щось говорять ці імена, на виставі ви й не подумаєте. Адже цей ексцентричний мюзикл в стилі нуар — за формою справжній комікс. Можливо, це елегантне примирення масового і втаємниченого й обумовило щасливу фестивальну долю вистави. «Звірі та діти захопили вулиці» — річ, справді, дуже проста й витончена водночас. В ній достатньо ефектних фокусів та візуальних атракціонів, аби навіть досвідчений глядач не занудьгував за 70 хвилин сценічного часу. Що ж до театралів, не глибоко обізнаних із сучасними західними сценічними трендами, то на них, безперечно, тут очікує чимало відкриттів.

Справді, в Україні вистав, зроблених із таким вишуканим поєднанням візуальної та виконавської складових, — катма. Щось схоже хіба що пробував зробити в театрі «Вільна сцена» режисер Дмитро Богомазов у «Щуролові» за новелою Олександра Гріна, де актор Олександр Форманчук намагався чуттєво взаємодіяти із відео-графікою художника Олександра Чаморосова. Для трьох акторок, що зображають низку персонажів «Звірів та дітей...», здається, такий процесі дивовиж органічний — і тут варто порекомендувати подивитися цей спектакль фахівцям. Хоча б для того, аби переконатися, що не обов’язково завжди примішувати у свої стосунки із драматичним текстом «школу переживання».

Британські виконавиці, по суті, насамперед обслуговують атракціон, їхні жести та дії жорстко синхронізовано з візуальними образами, що постійно заповнюють три екрани, встановлені на сцені. Про якесь перевтілення або занурення в психологію персонажу тут геть не йдеться. Акторки виходять на кін із набіленими, як в японському театрі Кабукі, обличчями і, швидко перевдягаючись за ширмами, встигають впродовж дії представити по кілька персонажів кожна. Для цього всій цій трійці — а грають виставу її режисер та автор літературного тексту С’юзен Андрейд, композитор Ліліан Хенлі та художниця по костюмах Есме Епплтон — часом потрібні акробатична вправність, спортивна маневреність, вибухова експресивність. І, далебі, варто побачити, як хвацько ці дівчата долають будь-які технічні складності, миттєво змінюючи маску старої пліткарки на романтичного консьєржа, а юної шибайголови — на статечну даму.

При цьому, залишаючись бездоганними деталями цього видовищного механізму, акторки ані на мить не забувають, навіщо цей механізм заведено. Адже «Звірі та діти...» — зовсім не бездумна, штукарська витівка, спрямована на те, аби повеселити пересічну публіку та полоскотати культурну пам’ять інтелектуалів. Це вистава із чітким, усвідомленим соціальним посланням, критична по відношенню до стану сучасного суспільства і, попри всю свою вигадку та алегоричність, жорстка у певних політичних висновках.

Головне її місце дії — багатоповерховий, вщерть заселений маргіналами будинок у нетрях якогось умовного європейського міста. У місцевих мешканців немає нічого, окрім ненависті — до тих, хто живе краще, ніж вони, а, власне, й один до одного. Єдиний симпатичний персонаж тут — молодий консьєрж, що бореться із брудом, в якому потопає дім, але, усвідомлюючи марність своїх зусиль, мріє накопичити грошей на квиток в один кінець — подалі звідси. Єдиною його союзницею є охайна ідеалістка Агнес, що не побоялася переїхати сюди із маленькою донькою Іві (мати грає акторка, а дівчинка — мультяшний персонаж; одна із найлагідніших сцен у виставі, коли доросла жінка тримає над мальованою дитиною парасольку, прикриваючи її від відеодощу). Агнес, як добрий янгол, вірить, що місцевих розбишак можна ушляхетнити, прилучивши їх до якоїсь художньої праці. Це даремні сподівання — діти влаштовують заколот, нападаючи на мешканців чистих районів й крадучи при цьому улюбленого кота мера міста. Помста влади — підступна. Бунтарів перетворюють на зомбі, запираючи їх в інтернаті та годуючи спеціально приготовленим мармеладом. Серед захоплених для примусового виховання, а власне, лоботомії дітей виявляється й Іві. Аби врятувати дівчину, шляхетний консьєрж змушений відмовитися від своєї мрії. Він, до речі, в фіналі звертається до залу із пропозицією глядачам самим обрати кінець історії — підсолоджений або реалістичний. Хоча, зрозуміло, макабричне кабаре британської трупи не передбачає щасливого фіналу.

Зрозуміло, що, вигадуючи цю виставу, британська трупа не претендувала на те, що своєю оповіддю змінить світ. Але замислитися над тим, що його влаштовано несправедливо, театр «1927» таки змушує. Даючи при цьому дуже показовий урок українським адептам нової драми, які з убогою впертістю культивують документальність, доводячи, що сучасне життя треба відтворювати у максимально реалістичній формі, й демонструючи при цьому суцільний параліч фантазії. Правда зовсім не тотожна нудьзі, про серйозні і навіть страшні речі можна говорити з гумором та пустотливістю — винахідливі, дотепні англійці роблять саме так. І, загалом, перемагають.

читати далі

ЯК БРИТАНСЬКА РАДА ОБИРАЄ СВОЇ ПОСТАНОВКИ?

Кожен серпень шотландське місто Единбург перетворюється на суцільний фестиваль, який, здається, ніколи не скінчиться. Переповнені зранку до ранку вулиці та паби старого міста змушують місцевих жителів тимчасово мігрувати на південь та залишати місто на відкуп чужинцям.

Наповнює Единбург туристами, критиками, промоутерами чотири знакові події міжнародного рівня:
Единбурзький Міжнародний Фестиваль, що запрошує до північного міста зірок класичних жанрів театру, опери, балету;
Единбурзький фестиваль візуального мистецтва - найбільший у Британії шоукейс сучасного візуального мистецтва;
Единбурзький міжнародний книжковий фестиваль, мета якого — представити найкращих шотландських авторів світові, а світових — Шотландії.

Проте, жодна з вищезазначених подій не може зрівнятися з тією кількістю відвідувачів, яка приїздить на Единбурзький Фріндж – альтернативний театральний фестиваль, що був створений як своєрідний опонент Міжнародному фестивалю, біч-о-біч із ним, але з концепцією невтручання у мистецький простір. У фестивалю немає куратора або кураторської групи, у ньому може взяти участь будь-яка театральна компанія. У 1947 році — у рік заснування події — у фестивалі взяло участь вісім театральних компаній, які, ображені через те, що їх не було запрошено до участі у великому Міжнародному, все одно приїхали у місто та показали свої вистави на альтернативних майданчиках. Відтоді щороку у серпні до Единбурга з’їжджаються молоді незнані та досвідчені знані театральні компанії з усього світу, аби показати, на що вони здатні. Торік до участі у Фрінджі була заявлена рекордна кількість театральних постановок — 2695.

З 1997 року Британська Рада, аби збільшити інтерес міжнародних промоутерів до сучасного британського театру та допомогти театрам показувати свої роботи за кордоном, почала щодва роки запрошувати міжнародних гостей до Единбурга на британських шоукейс. Упродовж року, готуючись до Единбурга, наші колеги переглядають величезну кількість заявок та обирають 30 вистав різних стилів та напрямків — від більш традиційних театральних постановок до танцювально-візуальних інсталяцій. Упродовж останніх років Единбурзький Шоукейс на запрошення Британської Ради відвідали й українці — засновник Гогольфесту та режисер Влад Троїцький, театральний критик та журналіст Сергій Васильєв, директорка молодого фестивалю Драма.UA Оксана Дудко. Саме завдяки участі двох останніх — Сергія Васильєва та Оксани Дудко — в Україну торік завітала постановка «Готель Мафусаїл» від театральної компанії «Imitating the Dog», а цього року українська публіка зможе оцінити майстерність «1927» та їхнього нуарного мюзиклу «Звірі та діти захопили вулиці». Програма цьогорічного Шоукейсу.